- 54 -
І згадаю Україну,
І згадать бою ся.
І так поринає він в свої думки, та серед думок забуде своє горе, свою недолю - хоч думкою полине На свою дорогу Україну. Аж тут:
Айда в казаржи! айда в неволю!
Неначе крикне хто надомною
І я прокинусь. Поза горою
Вертаюсь, крадуся по над Уралом
Неначе злодій той поза валами...
Оттак я друже мій, сьвяткую
Оттую неділеньку сьвятую.
В додатку до сеї муки він терпів ще тяжку нудьгу - бо ані писати, ані малювати не вільно було єму — не було з разу що і читати опріч біблії. Одинокою розрадою були ще листи від приятелів з України - але они приходили дуже рідко. Приятелів перше мав Тарас дуже богато - але не оден став ся цурати єго, коли пішов на засланє. Одні забули, другі боялись зносин з засланцем. А се страшно болїло поета.
І знов менї не привезла
Нічого почта з України!
