- 55-
Колись божились та клялись,
Братились, сестрились зо мною,
Поки мов хмара розійшлись -
Без сльоз, роси тії сьвятої.
І довелось знов менї
Людей на старості. Ні, ні,
Вони в холери повмирали -
А то-б хоч клиптик переслали
Того паперу.
Та були у него і остались вірні други, Репніна і Лизогуб; они зразу не знали, де він діває ся - але як лише написав до них, то они сейчас стали писати до него. В листах до них жалуєсь Шевченко на свою долю, що ему страшне зле і скучно, просить, щоби прислали книжки та фарби, щоб було чим тугу розігнати. Они і присилали з листами те що просив.
В осени 1847. р. занедужав Тарас на ревматизм, а як стала ся між салдатами прокидати цинга то не минула она і Тараса. Ізза того позволило єму начальство покинути казарму і перебратися в приватну кватиру до якогось козака. Тут було ему свобіднійше - він не будучи що хвиля під доглядом став малювати і писати. Одну картину хтось побачив і за те знов Тараса перегнали назад в казарму.
