-57-
Генерал пристав на се; 11. мая 1848. рушила експедиція - і дорогу 80 миль перебула в 6 неділь. Ішли так поволи, бо дорога була страшно томляча: ішли голим степом, то глубокими пісками, а спека була така страшна, що в піску мож було спечи яйце. То знов нераз ставало так холодно, що салдати мусїли надівати шинелі та іти в них. Нераз день цїлий не було води по дорозї - терпіли спрагу - сонце пекло, так що богато людий похорувало ся на очи. Шевченко раз з духоти зімлїв в дорозі - єго мусіли підняти і положити на возі. Дня 19. червня прийшла експедиция у Раїм і почала лагодити судна до плавби по морю - пригот ованя тревали більше місяця: 25. липня виїхали на море. На судні, де був Шевченко було 20 людей; через два місяцї пливали они по морю та мірили єго глубину, а Тарас увесь час змальовував береги, краєвиди. Настала осінь, треба було заїхати на зимівлю, на що сим разом визначили новий форт на острові Кос-Арал. Тут треба було перебути осінь, зиму і весну. Не було тутки тільки муки що в Орску, не гонили на муштру, не заборонювали писати ні малювати - але за те була тутки страшна нудьга. Не приходили ту жадні звістки з рідної України почта туди приходила двічи на рік, а ще під той час як приходила, Тараса не було у фортї а приятелї
