одну політичну єдність, чим дальше, з розвитком капіталістичної продукції, стає вже желізною конечністю. Давнійше, кожде село, а опісля місто і провінція, коли продукували все у себе, в дома, становили відрубну, замкнену в собі і вистарчаючу собі економічну одиницю, отже і уможливляли політичний партикуляризм. Але тепер, коли з розвитком господарки капіталістичної, продукція починає що-раз більше спеціялізувати ся, а поодинокі галузи продукції централізувати ся лише в певних місцевостях, як прим. продукція вугля в одній місцевости, желіза в другій, вовни — знова в иншій, в иншій знова збіжа, цукру і т. д., тепер, при такій спеціялізації продукції, а рівночасно залежности одної провінції від другої, давна економічна і політична незалежність міст, чи провінцій, є вже неможливою річею. Ніякий із тих промислових центрів не міг би існувати, хочби й як короткий час, коли зірвав би той взаїмний звязок з другими центрами. Отже і тій-то взаїмній залежности, єдности економічній, мусить відповідати єдність політична.
Як звісно, ще не всі европейські нації зорґанізували ся в національні держави. Маємо ще такі прим. держави як Австрія і Росія, — держави не національні, зложені з ріжних націй. Але і знаємо, чого вони були наслідком. Та й знаємо, що і вони находять ся вже в розкладовій фазі. В Австрії, ся справа стала вже основою всеї внутрішної австрийської політики, в
