То це вона знову вийма пиріжки та:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знов: „А мені?“
Вони й почули. Що се?
— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
— Та то, — каже дід — набудь так учувається.
Та знов баба: „Се тобі, дідусю, а се мені!“
— А мені? — з причілка Телесик.
— От же таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно, — аж на причілку Телесик. Вони тоді з хати та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді!…
А гусятко ходить по двору, то мати й побачила, нагодувала його і напоїла і під крильця насипала пшона. Так воно й полетіло.
Химерний, маленький,
Бокастий, товстенький
Коханчик удавсь;
У тісто прибрався.
Чимсь смачним напхався.
В окропі купавсь.
На смак уродився,
Ще й маслом умився,
В макітрі скакав…
Недовго нажився,
У дірку скотився,
Круть верть та й пропав.
Хотів був догнати —
Шкода шкандибати:
Лови не лови!
А як його звати —
Лінуюсь сказати,
А ну-те лиш ви!
„То ж, діду коханий,
Вареник гречаний!“ —
Кричить дітвора.
Чому не вгадати!
Не бігать — шукати
Такого добра.
