Тобі мати дала та й сірії воли, —
Мені мати дала лиш чорнії брови;
Тобі мати дала повну скриню-бодню, —
Мені мати дала та й лихую долю;
Тобі мати дала господарювати, —
Мені ж мати дала тяжко бідувати;
На твойому полі жито та пшениця, —
А на моїм полі кукіль та мітлиця;
На твойому полі копа коло копи, —
А на моїм полі лиш чотирі снопи;
На твойому полі косарики косять, —
А на моїм полі лиш злидні голосять;
На твойому полі женчики співають —
Мене ж молодую сльози обливають“.
Жалко стало братові, що сестра його рідна так тяжко бідує. Надумався він запомогти їй та й каже:
„Приїдь, сестро, у неділю. —
Я з тобою все поділю“.
Зраділа сестра, почувши те. Раділа вона і через те, що любі дітки її не будуть мліти з голоду, коли брат допоможе їй, а ще більше раділа вона, що рідний брат її не одкаснувся таки од неї та поводиться з нею справді, як з рідною.
І рада-рада вернулася вона до дому. Прийшла неділя.
Сестра брата послухала,
У неділю приїхала.
А брат тим часом обміркувався і пожалкував, що вирвалось у його таке сестрі пообіцяти. Хоч і багатий він був, та скупий ще більше.
Сидить, виглядає він сестри своєї:
Одсунув брат кватирочку, —
Іде сестра в гостиночку, —
