„Еге! так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!“ та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки.
Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріва його зайчик та й каже:
— Коржику, коржику! я тебе ззім.
А коржик каже:
— Та не їж мене, зайчику-лапанчику! я тобі пісеньку заспіваю.
— Ну, співай! — каже зайчик.
Коржик і завів:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка.
Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріва його вовк та й гука:
— Коржику, я тебе ззім!
А коржик каже:
— Та не їж мене, вовчику-братіку, бо як іззіси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати.
— Ну, співай, — каже вовк.
Коржик і почав:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й покотивсь!.. Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньки послухає й коржика ззість, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик швиденько втік.
