Я від баби втік,
Я від діда втік,
І від тебе…
Тільки що хотів співать „втечу“ а тут лисичка — хап! і схопила його зубами!..
Коли се — трісь! лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. — От лисичка всього коржика не ззіла, тільки трохи вищербила та й випустила.
А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі:
„А ну, я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться?“
Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.
А дід і баба сидять кінець стола та й плачуть:
— Ось, який у нас був хороший коржик, одним-один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали…
А коржик скочив на віконце та й каже:
— Та не журіться! Ось бачите, що сталося: лисичка хотіла мене ззісти, та й зуби поламала, — такий я твердий!
— Е, — каже баба, — то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, то й тих би не було!
— Еге! — озвався до баби дід: — а в мене один, то що ж би се було, як би я й останнього зуба зломив?
Цур йому тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари, — буде й добреньке, й мнякеньке!
— Отак і краще — гукнув коржик — а я ще по світі погуляю. Нехай лиш мене хто мудрий зловить! — Та й покотивсь, покотивсь, співаючи тієї:
Я по засіку метений,
Я на яйцях спечений!
