А дід бички запрягає та їде по дрова, |
Була собі колись гарна курочка, і добре їй жилось у дворі в селянина. Круг неї метушилась купка діток чимала, і між тими дітками одно собі вдалось препогане і скалічене. Мізерне те курча вивелось із малесенького яєчка. Півкурчати тільки й вивелось, мов хто одтяв половинку. З одним тільки оком, з одним крилом і однією ногою. Що ж? дарма, що каліка, а така же була пиха з того курчати! Курча, підрісши, забрало собі в голову, що воно диво між курчатами. Як зачнуть було кури його на сміх підіймати, то воно собі й думає: „Се з заздрости!“ Як же візьмуть курчата до його прикладки прикладать, то воно говорить: „Се з досади, що я на їх і дивитись не хочу!“
От раз і каже те Півпівника своїй матері: „Слухай лиш, мамо! Обридло вже мені жити в селі. Надумавсь я до царя доступитись; хочу я подивитись на царя і на царицю.“