Перейти до вмісту

Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

индикові, людям на сміх, а мені на велику досаду? Бувай же здоров!

Сказавши се, закукурікало голосно Півпівника і гордим поступом пошкандибало далі.

Наузкрай ниви, на стерні, куривсь димок маленький. Півпівника підійшло до його і побачило искорку в попелі; ледве-ледве жевріє искорка.

— Кохане Півпівника! — каже вона йому. — У добру годиноньку ти надійшло до мене. Ти мене од смерти оборониш. Не знаю, де мій приятель вітер застряв, а то б він мені зараз допоміг. Будь ласка, пригорни до мене трошки сухого листячка або соломки, — я зараз оживу й звеселюся.

— А що мені в тому, — одказало йому Півпівника. — гасни собі, коли тобі хочеться!

Та й засипало искорку попелом.

Прийшло Півпівника в столицю. Підходить воно до царського будинку, щоб подивитись на царя й царицю. Гляне, аж чоловік в білій шапці. Воно й питається в горобця:

— Що се за чоловік?

— Се, каже, кухарь царський.

Ну щоб же утікати хоч звідсіля, як мати навчала! Куди! воно й гребінець свій червоний і хвіст закручений настовбурчило та просто й чимчикує до кухаря, боком на його позираючи; а кухарь хіп його за крило!

— Гей — гукає тоді кухарь на свої хлопята, — а кете сюди окропу! ось я його обпатрошу!

— Водице, моя сестрице! — каже тоді Півпівника, — будь ласка, не печи мене, змилосердись надо мною!

— А ти надо мною змилувалось, як я тебе прохала, текучи рівчаком? — одрізала вода, та аж кипить із серця, і обпарила його до-щенту; а тут хлопці–кухарчата кинулись — і ні одного пірця на йому не зоставили. Потім узяв кухарь миску, положив Півпівника та й поставив проти жару.

— Ой, огнику, мій братіку! — пищить Півпівника, — не печи ж мене, не жарь мене!

Ось постій лиш! — затріщав огонь, пізнавши його і без піря: — я тебе навчу, як мене попілом закидати!