Та як пришкварив (а кухарь одлучивсь на часинку), то воно й почорніло, як головешка.
Вернувся кухарь, бачить, що вогонь знівечив Півпівника, та й викинув його на смітник.
— Ой, вітре, вітроньку! — квилить тоді вже Півпівника, — не займий же хоч ти мене.
— Ні, так од мене не викрутишся! — реве йому в одвіт вітер, та аж свище крутячись; далі подхопів його, підняв вище царського будинку та й канув. Летить воно у низ, а на будинку гострий шпиль залізний; воно на той шпиль і настромилось; а вітер і почав його зривати, щоб іще поглумитися; а воно на шпилю й крутиться, і так нема йому впокою ні в день, ні в ночі. Спочине трохи вітер, і воно спочине; а скоро прокинувсь, зараз і почав вертіти то сюди, то туди Півпівника. Ото ж йому за те, що було неслухняне, що високо неслося і всім тільки пакість робило.
Мовчить Чернак, не спить Король,
А сльози — кап! „Прощайте, кури
І ви, кохані, рідні мури…
Ось-ось розітнеться пароль[1]
І вийде ворог злий, похмурий.
Всю ніч не заснуть вороги
І дуже гострять остроги.
І ранок в злотному вінку
На обрій вийшов і всміхнувся.
Король прокинувсь, стрепенувся,
Хотів гукнуть: „ку-ку-рі-ку“,
Та враз закашлявсь, поперхнувся:
Він погляд Чернака зустрів
І журно голову схилив.
- ↑ Знак, число.
