Сторінка:Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець (1971).pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


числі літописів, хронік, діаріушів, внаслідок чого вони дійшли до нас в дуже невеликій кількості.

Українські літописи здебільшого писалися учасниками або очевидцями подій чи людьми, які жили невдовзі після них і описували їх за живими переказами, а також мали можливість користуватися документами, що в більшості до наших часів не дійшли. Загалом, літописи складалися безпосередньо слідом за подіями, або через деякий (звичайно, невеликий) проміжок часу після того, як події відбулися. Тому літописні джерела в основному є достовірними, а в окремих випадках і єдиними свідченнями про події, що в них описуються. Щоправда, деякі літописці XVI — XVIII століть починали свої твори з опису більш ранніх, ніж сучасні їм події, переказуючи своїх попередників. Але такий переказ складав, звичайно, невелику, своєрідну вступну частину літопису, ступінь достовірності якої встановлюється шляхом критичного аналізу відповідних джерел. Основна ж частина літопису охоплює, як правило, сучасні авторові події.

Цінність українських літописів як історичних джерел полягає в тому, що літописці не тільки описували події, але й виявляли своє ставлення до них. Разом з тим, слід мати на увазі, що в українських літописах XVI — XVIII століть відбилося ставлення до подій не тільки самих авторів. У них знайшли своє відображення класові інтереси, прагнення соціального середовища, до якого належав літописець, а в багатьох випадках — і сподівання та надії широких народних мас. Отже, літописи є специфічними історичними джерелами, які висвітлюють історичне минуле зі значно більшою об’єктивністю, ніж пізніші зв’язні, не порічні виклади типу Історії русів тощо, Літописні твори не тільки подають факти, але й дають можливість відчути дух описуваної в них історичної епохи.

Пам’ятки українського літописання XVI — XVIII століть цінні не лише як джерело для вивчення періоду формування українського народу та історії його героїчної визвольної боротьби, що завершилася визволенням з-під польсько-шляхетського гноблення та возз’єднанням з великим російським народом. Вони одночасно є важливим джерелом для вивчення історії української мови і письменства.

Українські літописи XVI — XVIII ст. у більшості випадків писалися світськими людьми, рідше духовними. Всі вони користувалися тодішньою книжною мовою. Однак літописці були зв’язані з народом, внаслідок чого на мові літописців позначився вплив тодішньої розмовної мови. Вивчення українських літописів, як пам’яток мови і літератури, допомагає розкрити одну з найважливіших сторінок історії української мови і літератури та розвитку української культури взагалі.

У науковому обігу є значна кількість українських літопис-