ськоє. В п'яток страстний, в ночі з п'ятка на суботу, пришла з єзуїтами до церкви. Привели священика, хотя не хотіл, жеби церков одомкнул. Священик //арк. 131 зв. хотіл дати знати людем і збоявся, бо було би забийства не мало, що напотом і за зле на него люде міли, же їм знати не дал. А гди увошли у церков, ано гроб божий убраний коштовне на кілька тисяч, що і сами єзуїти дивовалися, стоял на склепі, где княж[ата] лежать. Гроб той рострясли, отсоваючи, і добилися до склепу, і знашли у трумі тільк[о] кості, бо юж літ 34, яко умер, а трума циновая, і понесли[1] до кляштора. Єден єзуїта сіл за трумою прикрився, а другий питаєт, а той отповідає от тих костей. І мовить: «Александре, по цо ж ту пришед?» Той отповіда: «Збавення шукам». «А чем же давній не шукал?». «Бо не зналем, цо віра ліпша римська». А княжна кості перемила, золками* пахучими переклала. Єзуїти крестили во свою віру кості і водою покропили і ім'я перемінили Станіславом. І попровадили до Ярославля і там поховала подлі матки своєї.
Збитки над хрестияни.Тепер свой час прибрала, що давно мислила. На воскресеніє Христово, гди хрестияне тріумфують, утішаються, вихваляють господа воскресшаго із мертвих, ішли священици всі со крести от замкової церкви до храму воскресенія Христова на новоє місто, і людей множество великоє було. Гди йшли през заммок[2] і през місто, тілько почали сходити з міста на мост к шпиталю, а она, незбожная, каретою шестьма коньми наїхала на тот гмін* людей, на мосту прудко женучи, бичем затинаючи по людєх, коньми потрутила* людей, а інії з мосту попадали в ріку. Священици, видячи же зле, єдні ризи з себе, где хто влуча, а інії з ризами у шпиталь под лави, под піч. Вмісто весілля плач.Міщане, не терпячи збитков, ну по возницах і паню осталося мало не убили на смерть. І дано знати гайдуком і іним слугам, і було ранених не мало з обох сторон. Потом міщан старших всі турмо повні були до справи. І такії свята їм були во скорбіх неутішних. Потом бул тому суд, і мучено. Інії не витривали, померли в муках, і покидано за містом на сніденіє псом, не вольно і проводу отправляти, тілько так загребли в пісок без трум; а іних на пол позбивано[3]. І церкви позапечатовала, но не всі, тільки три: замковая богоявленіє, на новом місті дві — воскресеніє Христово, святого Анофрія, бо не увесь її
