і татар розповідається в Острозькому літописцю під 1609 роком. На варшавському сеймі, який відбувався в тому році, турецький і татарський посли скаржилися на козаків, що вони «пред тим Перекоп збурили і замок з містом спалили і шкоди великії починили, і старосту перекопського взявши, кролю дали, а назад ідучи, і Очаков збурили»[1].
Дані про напади татар і турків на Україну, що містяться у Львівському літопису і Острозькому літописцю, показують, що ці напади в XVI і першій половині XVII століть були найбільш нестерпним лихом, яке зносив український народ. Наші літописці це добре розуміли, чому вони і записували в свої літописи досить ретельно всі відомі їм випадки нападів татар і турків на територію України. Серед цих звісток є відомості про облогу татарами Меджибожа в 1564 році[2], про напад татар на Україну восени 1588 року[3], про спустошення татарами Вінниці, Гайсина, і Шаргорода 1607 року[4], про напад татар на Остропіль 1618 року[5] та інші, про які відомостей в інших джерелах не знаходимо.
Взагалі, слід відзначити, що за кількістю і достовірністю звісток про напади татар і турків на Україну Львівський літопис і Острозький літописець, як документи, що складалися невдовзі після подій, мають значення першорядного джерела для висвітлення цього питання. Літописи переконливо доводять, що магнатська Польща була нездатна захистити підвладну їй територію України, як і прилеглу до неї територію Польщі та Литви, від турецько-татарської агресії. Лише возз'єднання України з Росією забезпечило злам у співвідношенні сил між Україною і Кримом. Спільні зусилля російського і українського народів, скеровані на боротьбу проти турецько-татарських грабіжників, привели до цілковитого розгрому татарських орд і остаточної ліквідації осиного гнізда міжнародного піратства, яким була Кримська орда.
Звістки обох літописів про події в Росії та про взаємовідносини між Польщею і Росією цінні для вивчення зв'язків між українським населенням, що перебувало під владою Польщі, і російським народом. Ці звістки свідчать про глибокий інтерес братнього українського народу до історичних подій в Росії, яка йшла по шляху утворення сильної держави з централізованою владою, що намагалася ліквідувати феодальну анархію.
Автор Львівського літопису під 1556 роком вмістив коротку звістку: «Ляхове до Інфлянт шли на войну»[6]. Щоб зрозуміти, чому саме літописець відмітив у своєму творі цю подію, слід по-
