сами, наколиб вони дійшли до неї. Але се ще не задоволювало чесного купця. Він рад був найдокладнійше пізнати все, що дотикало Седрика, краю, в якім жив і осіб, що з ними мав діло. Одного дня вибрався аж на другий конець міста до книгарні, бо постановив закупити більшу скількість книжок, не жалуючи гроший. Підійшов до склепового помічника і сказав:
„Прошу мені дати яку книжку про ґрафів“.
„Про ґрафів?“ — повторив зчудований помічник; — „не розумію, про що властиво вам іде?
„Як то про що? Хочу мати книжку про ґрафів“.
„Не знаю“ — сказав заклопотаний помічник — „чи найдеться в нас подібна книжка“.
„Не найдеться?“ — повторив зажурений пан Гобз; — „шкода, то може про марґрафів?“
„Не маємо таких книжок“.
Пан Гобз був у великім клопоті, стояв кілька хвиль мовчки, не хотів відходити з порожними руками, спитав отже ще на всякий випадок:
„Ані про ґрафині?“
„Нічого, нічого подібного не маємо“ — відповів помічник і зачав усміхатися.
„Дивна річ!“ — сказав пан Гобз і мав уже відходити, коли помічник, немовби пригадав собі щось, затримав його і спитав, чи не купив би твору під заголовком: „Історія старих анґлійських родів“.
Пан Гобз згодився купити сю книжку, коли вже не міг дістати твору, присвяченного лише виключно ґрафам. Помічник подав йому грубий том, який купець поніс під пахою домів.
Дік прийшов вечером і оба зібралися до читання. Трафили на події з часів пановання королевої Марії, що її звуть „Крівавою“. Дік читав
