ресланню відповіди. Радили над нею спільно і відчитували сі відповіди не менше разів, що й письма Седрика.
Переписка не була легкою річею для доброго Діка. Не мав ніякого образовання, умів тілько читати й писати і то лише стілько, скілько навчився в вечірній шкілці, до якої колись ходили разом із Беном. Але що був второпний з роду, не забув сеї науки, навпаки завершив її читаючи дневники, та пишучи крейдою або вуглем на мурах. Тому тяжко напрацювався, заки уложив відповідь на письмо Седрика. При сій нагоді оповів хлопець купцеви ріжні події зі свого життя, згадував також і про брата.
„Я вже був трохи старший“, — говорив, — „розносив дневники, посилки, як мій брат оженився. Я в життю не бачив такої злісниці, як ся його жінка, Мінна. Се звірюка. Бувало, як впаде в злість, то мече всім, що їй лише під руку впаде, — все розбиває, товче, шарпає; а так злостилася від рана до вечера. Мала дитину, зовсім до себе подібну: верещало день і ніч. Ах! щож то було за життє в того бідного Бена! Раз кинула ся відьма в мене полумиском; я щасливо усунувся в час, а полумисок влучив в її сина. Лікар сказав, що з сього лишиться йому знак під бородою на ціле життє. І се мати! А що вже мій бідний брат витерпів через неї! Все закидувала йому, що за мало заробляє, а вона потрібувала дуже багато гроший. В кінци розійшлися. Брат перенісся на село, де найшов службу в якогось господаря, Мінна десь зникла з дитиною. Сусідка говорила нам, що якась пані анґлійська взяла її за няньку до дитини і вивезла з собою аж поза Атлянтик. Від того часу не чули ми нічого про
