неї, ні Бено, ні я. Ся Мінна була навіть досить гарна. Бувало, як вистроїться, а любила пишно одягатися, то на улици всі зглядалися на неї. Мала гарні очи і чорне волосє, довге аж по за коліна. Сплітала його в грубу косу і обвивала кілька разів довкола голови. Затуманила бідного Бена сею красою, а він зробив велику дурницю, беручи за жінку таку язю.
„Ой велику дурницю“ — притакнув пан Гобз. — „Я ніколи не мав охоти до женитьби“.
Дік діставав деколи вісти від старшого брата. Не велося йому, переходив з місця на місце, аж найшов наконець трохи ліпший заробіток у Каліфорнії, звідки недавно писав до Діка.
Одного вечера сиділи оба приятелі як звичайно в склепі корінного купця. Пан Гобз наложив люльку і потер як раз сірник, щоби її запалити, коли несподіванний оклик вирвався з його грудий. При світлі сірника побачив лист, що лежав на ляді.
Листонос мусів покласти його там незамітно Купець узяв лист до руки і оглянув.
„Се від нього“ — сказав; — „се певно від нього“. Вже не запалював люльки, відложив її на бік, розтяв ножем коверту листа, розложив його і читав голосно, що слідує:
