вітця й діда. Мій дідуньо, що є також дідунем сього хлопчика, не вмер ще, отже є все ще ґрафом, але вмер стрий мій Бевіс, а хлопчик став його наслідником. Я вже не можу бути наслідником, бо татусьо був наймолодшим сином і знову буду називатися по просту Седрик Ерель, так зовсім, як у Ню-Йорку .
»Спершу думав я, що треба буде віддати сьому хлопчикови всі забавки, й коника й візочок, але дідуньо сказав, що ні, бо се моя власність. Дідуньо дуже тим журився і що видиться мені, що не любить сеї пані, матери малого хлопчика. Дідуньо волів би, щоби я був ґрафом. І мені трохи жаль сього ґрафства. Давнійше не мав я до нього охоти, але переконався, що можна бути ґрафом, а при тім і добрим. Я полюбив сей гарний замок і парк тутешних людий; а до того я бачу, що будучи богатим, міг би багато добра зділати. Тепер уже не буду богатим, мій отець також не був, як наймолодший син, отже й я не буду«.
»Мушу тепер подумати про яку працю, щоби Любунці нічого не бракувало. Я повинен для неї працювати. Може возмуся до торговлі. Ся пані, мати того хлопчика, приїхала сюди вчера зі своїм синком. Дідуньо і пан Гевішем вийшли до неї і не знаю, що такого їй сказали, бо дуже зачала кричати, а дідуньо впав у гнів. Бідний дідуньо дуже змінився і боюся, щоби не захорував із журби. Пишу про се все до вас і до Діка, бо знаю, що се обходить і Вас і його«.
(»уже не льорд Фонтлєрой«).
Пан Гобз оперся о крісло, коверта з ножем впала на землю.
„А то новина!“ — закликав зміненим голосом. „Що се діється! Сам не знаю“.
