І дійсно чесний купець сам не знав, що з ним діялося. Сі несподівані вісти так збентежили його, що не стало йому слів на означеннє вражінь і почувань, що ним ворушили. В голові його повстав заколот, був майже непритомний, мовчав і сидів непорушно з очима до землі, не схилився навіть по ніж, що лежав у його ніг.
„Но і щож“ — відізвався Дік, що скорше відзискав рівновагу ума — „но і щож? І ліпше, що не буде тим якимось ґрафом. Думаю, що й ви, пане, є сеї гадки“.
„Тим ліпше… ліпше!“ — повторяв купець, бючися очевидячки з гадками; — „легко то казати; а я тобі говорю, що вони неслушно хотять його скривдити для того, бо він Американець! Сі Анґлійці доси не можуть забути нам нашої революції. Так, так; хотять скривдити його, обдерти, ніщо инше. Я те провиджував, памятаєш, я говоров що він у тім краю небезпечний. Сам тепер бачиш, що сталося. Я заложивбися, що там і правительство і вся аристократія були проти нього і ось у кінци видерли йому майно і титул, що йому по закону належиться. Бідна дитина!“
Пан Гобз був незвичайно збентежений. Спершу годі було йому погодитися з великою зміною, яка зайшла в життю Седрика; звільна однак привик до гадки, що малий його приятель є льордом, а зістане ґрафом. Попередні письма Седрика наповняли його гордістю, мовби то він сам брав участь в його вивисшенню і достоїнствах. Вправді не зовсім і був ще змінив своє переконаннє про льордів і ґрафів, але його завзяттє значно зменшилося, а в кінци, сказавши правду, пан Гобз не здавав собі ніколи докладно справи зі своїх переконань.
