„Се ґраф, прошу пані“ — говорила тремтячим голосом, мовби се її саму ся честь стрітила, — „се сам старий ґраф; є в сальоні“.
Пані Ерель пішла швидко до сальону, де застала старця величної гордої постати, що стояв на шкірі тхора перед коминком. Його пронизливі очи звернулися на молоду жінку і він спитав:
„Пані Ерель?“
„Так" — відповіла, з пошаною кланяючися старцеви.
„Я ґраф Дорінкорт“.
Старець замовк на хвилю; зір його стрінув двоє очий звернених лагідно до нього. Сі великі, темні очи так були подібні до тамтих діточих, що кождого дня так любязно гляділи на нього, що дивного дізнавав вражіння.
„Як се дитя подібне до матери!“ — сказав майже несвідомо.
„Так усі кажуть“ — відповіла молода жінка — „але мені здається, що воно більше подібне до вітця“.
Не помилялася лєді Льорідель, коли казала, що мати Седрика має дивний чар у поведенню й мові; спостеріг се й ґраф. Її голос був звучний і милий, поведеннє скромне, але повне поваги. Зовсім не виглядала на збентежену з нагоди сих відвідин.
„Так — потвердив ґраф — хлопець також дуже подібний до мого сина;“ — тут потягнув сильно за сивий вус і сказав: — „Чи догадуєтеся, пані, за чим я сюди прийшов?“
„Пан Гевішем був у мене“ — відповіла — розповідав про сю жінку, що упоминається про права для свого сина і…“