„А я приходжу сказати вам“, — перервав ґраф, — „що про сі права буде рішати суд, і відкине їх, коли се буде можливе. Я буду боронити сина пані всіма силами, буду боротися з законами, з цілим світом“.
„В імени мого сина мушу занести просьбу до Вашої Достойности“ — перервала з черги пані Ерель; — „я була би нерада, колиб дещо дісталося йому неслушно, хочби закон можна обійти, наколи се мало би статися коштом справедливости“.
„На жаль, закона не можна обійти; ся мерзка жінка знає добре про се“.
„Ся жінка любить своє дитя, як і я люблю Седрика“ — сказала знов молода жінка — „і коли вона дійсно є жінкою старшого брата, то її син має право до наслідства, а мій не має“.
Пані Ерель говорила своїм звичайним, спокійним, солодким голосом. Приява ґрафа зовсім не бентежила її, гляділа йому в очи так сміло, як тоді Седрик при першій стрічи. А сей старець, що протягом цілого життя всіх гнобив і ширив довкола пострах і трівогу, зазнавав тепер милого вражіння, стрітивши когось, хто сміло, без страху глядів на нього, а навіть відважився в його прияві висловляти свої переконання.
„Гарна будучність отвиралася перед моїм сином“ — говорила дальше легко почервонівши — „і я тішилася тим дуже; однак бажаю передовсім, щоби син мій ішов слідами вітця, був добрий, чесний і правий“.
„Щоби не наслідував діда, чи так?“ — спитав ґраф глумливим голосом.
„Доси не мала я приємности особисто пізнати його діда“ — відповіла пані Ерель спокійно; — „знаю лише, що був добрий для моєї дитини
