раз акцію і тому Дік вислав іще того самого дня до свого брата Бена письмо, до якого залучив витятий з часописи портрет із підписом: „Лєді Фонтлєрой“. Підчас того пан Гобз писав до Седрика і до самого ґрафа. Заки однак полагодили оба свою кореспонденцію, впала Дікови до голови нова гадка.
„Я забув сказати“ — мовив до купця — „що той пан, від якого я дістав часопись, є адвокатом. Він називається Герісен і має канцелярію зараз коло мого варстату. Може би він нам дав яку добру раду? Адвокати розуміються найліпше на таких справах; він порадив би нам, що маємо робити, щоб боронити Седрика від напасти“.
Пан Гобз поглянув на Діка з захопленнєм і просто заявив, що мало знає людий так спосібних і догадливих.
„Так, маєш слушність“ — сказав — „треба порадитися того адвоката“.
І не гаючи часу, віддав склеп під опіку сусіда, що виручав його деколи, а сам узяв загортку, капелюх і разом із Діком поспішив до канцелярії Герісена. Колиб сей адвокат не був початкуючим і мав більше справ на голові, а менше свобідного часу, можеб сі незвичайні події, розказувані незвичайним способом, не зробили на нім великого вражіння і можеб уважав їх за маячення хорої уяви та не повірив їм, бо і в дійсности, все те не виглядало зовсім правдоподібно, особливо в устах звичайного купця й Діка. Але як сказано висше, молодий правник мав мало клієнтів, а багато часу, щоби вислухати цілу сю предовгу історію. Діка знав з як найліпшої сторони, а сей умів трафити до його переконання і збудити в нім прихильність для Седрика.
