„Се правда, що має тілько девять літ, але сих девять літ провів з матірю і любить її цілою душею.
На другий день пізно з полудня вїхала карита, що везла малого льорда і пана Гевішема в замкову алєю. Ґраф бажав, щоби хлопчик прибув на обід, щоб ніхто його не супровожав, не хотів мати свідків при стрічі. Пан Гевішем мав порученнє відвезти його до замку і зараз відїхати. Льорд Фонтлєрой їдучи повозом, розглядався цікаво довкруги. Все завважав: і величавість карити і коний, богату, блискучу ліберію візника і льокая і герб на дверцятах повоза, навіть хотів відгадати його значіннє. Коли повіз станув перед брамою парку, хлопчик вихилився крізь вікно, щоби ліпше приглянутися камянним львам, що прикрашали браму. Як раз отвирала її молода, мила жінка, що вийшла з малого дімка, оброслого диким виноградом. За нею вибігло двоє дітий, що з зачудованнєм споглядали на малого хлопчика в повозі, а й він також приглядався їм цікаво. Жінка ввічливо вклонилася малому льордови, а за матірю й діти несміло поздоровили його.
„Чи вона мене знає?“ — спитав зачудований Седрик. — „Може бере мене за кого иншого.“
Здіймив аксамітну шапочку і вклонився жінці ввічливо, кажучи своїм звінким голосом:
„Як ся, пані, маєте? Добрий вечір!“
Се видно врадувало жінку. Вона всміхнулася приязно, добрими очима споглянула на хлопчика:
