Перейти до вмісту

Сторінка:Бернет Ф. Малий льорд (1923).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 81 —

усюди гарних річий. А парк, який прегарний, що за дерева, як чудово шумить листє на вітрі.“

Мовчав хвильку задуманий, відтак сказав:

„Великий дім, великий, а нас тут лише два.“

„Дім дійсно великий; чи здається тобі, що за великий?“

Малий льорд завагався хвилину.

„Думав я собі“ — сказав відтак — „що наколиб дві особи, що жиють у такім великім домі, не жили з собою в згоді, то було би їм дуже й дуже сумно й пусто.“

„А як думаєш, чи ми з тобою будемо жити в згоді?“ — спитав ґраф.

„О, певно! Пан Гобз жив завсігди зі мною в згоді. То був мій найліпший приятель, розуміється по Любунці.“

„Хтож то є Любунця?“ — спитав ґраф, а брови його грізно зморщилися і мрачний зір впялив у малого льорда.

„Любунця, се моя мамуся“ — сказав сей лагідним, спокійним голосом. — „Татусьо так називав її і я так зву, бо вона для мене найлюбійша, наймилійша на світі.“

Так, мамуся була для нього найлюбійшою і наймилійшою і тому в сій порі вечірній огорнуло його дивне чуттє осамотіння, жаль стискав серце, що не устисне її на „добра ніч“ і далеко від неї проведе ніч. Старався однако запанувати над собою, стримав слези, що напливали до очий і весело поскочив до ґрафа, щоби помогти йому при повстанню від стола. Ґраф не опирався сим разом так тяжко і малий льорд не відчув утоми.

І знов оба засіли в бібліотеці, ґраф на своїм фотели, а Седрик на килимку перед коминком побіч Дуґаля. Погладив пса по голові і мовчки