любить свою родину і власне вчера говорив мені, що радо стане наймитом, зарібником, щоби їх лише не викидати з мешкання. Нехай Ваша Достойність зволить узяти під увагу, що жінка не може піднестися з ліжка, а діти по шкарлятині страшно змізерніли. Лікар казав їм добре відживлятися, а тут і хліба в хаті нема.
Малий льорд підійшов вперед і сказав ненадійно:
„Се зовсім так само, як із тим бідним Михайлом“.
Ґраф порушився в фотели, поглянув на хлопчика і сказав:
„А, я забув що й ти тут. Бо мусиш знати отче ректор, що то великий філянтроп. Но і щож сей твій Михайло?“ — і вдивився в Седрика з тим загадочним усміхом, що появлявся вже кілька разів сього дня на його лиці.
„Михайло, се муж Бриґіди, говорив Седрик. — „Він також хорував і не міг за мешканнє заплатити та не мав за що купити вина і ліпшої їди. Але дідуньо дав мені на те гроші і Михайло та Бриґіда були дуже щасливі“.
„Но, не знаю, що то з нього буде колись за дідич“ — сказав ґраф, звертаючись до ректора — „бо вже тепер… Представте собі, я сказав Гевішемови, щоби дав йому гроший, кілько лише забажає, а він нічого не взяв для себе, лише пороздавав гроші жебракам“.
— „О ні, дідуню — втрутив малий льорд живо — се зовсім не були жебраки. Михайло є мулярем, справним ремісником, а Дік також працює, всі працюють“.
„Но так, так, перепрошую, справний ремісник, порядний хлопець, що чистить чоботи на
