Сторінка:Берченко Є.В. Настінне малювання українських хат та господарських будівель при них. Зошит 1. Дніпропетровщина (1930).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


підпомога. А часом це дівчата або жінки з фізичними вадами, що не дають їм працювати коло чого іншого. Платать або продуктами, або грішми. Надіб’я, фарби звичайно оплачують господарі.

Буває, що така селянка малює; не тільки в своїм селі, а вирушає на тую таки працю і в сусідні села. Для цих селянок виріб мальовання становить ремество, що дає їм деякий заробіток лише певними часами. А кличуть їх звичайно в ті хати, де ніхто не вміє розмальовувати. І, наостанці, в однім великім селі, а саме в с. Петриківці, довелося спостерігати, як виробництво малювання набирає характеру доморобної промисловості!, як малювання, призначене тільки на вжиток собі, переходить у малювання, розраховане на спожиток мас. У с. Петриківці мальовання на ґрунті стін уже мало не заникло. Ще 1912 — 13 р.р. у Петриківці, як і по інших селах, размальовувано в хаті стіни; але тепер (1926, 27, 28 р.р.) розмальовування на самім ґрунті трапляється тільки вряди-годи, десь на долішніх частинах стін, де Його мало помітно (табл. XXXVIII). А головне мальований дають на папері. Паперові прямокутники, більші або менші на розмір, розмальовують мотивом рослинної гілки (табл. XXXI, мал. 1 — 4, табл. ХХХII, мал. 1 — 2) і ними обліплюють поверхню комина (табл. ХХХII, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXVIII, XXXIX, XL). Смуги паперу — ширші й вужчі — размальовують безконечним рослинним орнаментом і ними обліплюють карнізи, колонки комина, сволок (табл. XXXIII, XXXIV, XXXV, XXXVI, XXXVII, XXXVIII, XXXIX, XL). Помальовані паперові рушники вішають над вікнами (табл. XXXII, мал. 3). Це мальовання на папері, щоб обліплювати хатні стіни, призначають на збут і своїм односільцям, і селянам сусідніх сіл, а часом і сусідньої округи. Працюють коло цього малювання певні селянки, що їх знає ціле село; вони виносять свої вироби в базар, куди з’їздяться з найближчих сіл, ще й у відомий петриківський ярмарок, куди приїздять люди я здалека. Ці портативні, за невеличку ціпу продавані, речі охоче розкуповують, і вони широко розходяться не тільки в самім селі Петриківці, а й поза його межами. Буває й гак, що селянка, яка виробляє й спродує оте мальовання, не вдовольняється місцевим ринком, а шукає нових; певного часу, коли наново опоряджають, оздоблюють хати, вона вирушає а сусідні села і там у базарі розпродує це мальовання. А 1921 — 22 р.р.