Річ в тому, що козаки до виходу на дійсну військову службу, протягом двох років, у віку 19–20 літ кожний, вчилися військовим вправам дома, по станицях (з листопаду по травень). Разом з тим неграмотні або малограмотні повинні були ходити вечером до школи, бо від козаків вимагалося, щоби на дійсну службу вони виходили всі обовязково грамотними. Отже ця вимога властиво являлася для козаків ідентичною до вимоги обов'язкового навчання грамоті хлопців шкільного віку, бо кожен батько-козак добре розумів, що краще йому посилати сина до школи хлопчаком, аніж потім парубком, або вже й жонатим; до того його змушували також міркування економичного характеру: для господарства краще було одірвати від праці в господарстві малосильного хлопчика, аніж 19–20-літнього робітника. В період 1907–1917 рр. майже не було випадків, щоби козак не посилав свого сина до школи (инша річ що до дівчат). Не маючи підмоги збоку держави, не маючи земства, що так багато зробило в шкільній справі в центральній Росії і на Україні, кубанські козаки на власні кошти, самотужки перевели загальність навчання для своїх синів, на свої кошти ставили шкільні будинки, часто розкішні, з каміню й цегли, двохповерхові, високі, ясні, що їм могли позаздрити иноді великі міста. Обов'язковість навчання остільки вже вкоренилася в козачій суспільній опінії, що хлопці-козажи соромилися бути неграмотними, з них сміялися товариші. На жаль, не було зафісковано числа років обов'язкового відвідування школи, отже иноді батьки забирали хлопців зі школи через 2 зими. Цього примусового моменту, переведеного козачим військовим урядом і зустрінутого козачим населенням зі симпатією, не подибуємо серед іногородніх: од них не вимагалося грамотности перед вступленням на військову службу, а крім того на службу, де молодих салдатів було вчено «словєсності», бралися не всі, як у козаків, а тільки певний відсоток молодиків. Великою перешкодою до збільшення числа грамотних серед іногороднього населення стояв також і той факт, що значна частина їх була оселена розкиданими хуторами на орендованих або куплених у панів землях, иноді за 5–10 верстов від станичної школи, а шкільна практика показує, що вже при віддалі школи на 3–4 верстви діти звичайно не можуть її відвідувати.
Отже не необхідність иноді платити до шкільного капіталу по 3 карбованці на рік — сума в кубанських умовах дуже невеличка — гальмувала, як це мислиться авторові «Нарисів», шкільну освіту серед іногородніх, і не зловредні козаки стояли тому на перешкоді, а причини більш серйозні, та головно — відсутність закону про обов'язковість навчання. Шкільну справу не можна полишали на волю батьків: не дурно ж у всіх культурних народів існують закони про повинність для батьків посилати дітей до школи та ще протягом певного числа років (8 років у Франції, 9 років в Чехословаччині, 9 років в Англії).
Що «городовики» не були цілком урівнані з козаками в громадських правах у тих випадках, коли «городовики» замешкували в козачих станицях, або що вони досить часто не використовували бодай невеликих ор-
