Далі, на додаткову нарізку претендували Горці; на жаль, не маємо точної цифри їх бажань; здається, урядовий проєкт призначав їм біля 100.000 дес., але це викликало протести з боку членів Ради — Горців, один з представників яких (М. Хатгогу) проголосив, що «ми дійшли до такого стану, що так далі жити не можна. …Горці нікого не думають виселяти… а хотять повернути участки, які були роздаровані царями своїм фаворитам». Ріжні племена верховинців, що об'єднуються під загальним ім'ям Черкесів і що налічували підчас революції, після офіційних відомостей, 136.000 душ, а по неофіційним — біля 180.000 душ, посідали трохи більше як 600.000 десятин. Вже сам по собі цей земельний фонд не є великим, бо в значній більшости своїй верховинці провадять скотарське гоподарство, яке, як відомо, вімагає для себе більших прорсторів, аніж хліборобство. Але до цього треба додати, що значна частина їхніх земель лежить високо в нагорній смузі, сильно залісеній, з кручами й проваллям: «За горами гори, хмарами повиті, засіяні горем, кровію политі». Отже тому не дивно, що представники верховинців зі свого боку не раз підносили питання про необхідність прирізки їм землі в долині, щоби верховинці могли туди спускати худобу на зиму; до революції вони вже брали на оренду низові землі, головно з казенних (державних) фондів, иноді за 200–300 верстов від своїх аулів; одже ж тільки лиха година гнала їх на таку далечінь.
Нарешті, претендентами на землю були й козаки, а саме малоземельні станиці нагірної смуги (Закубання), де на окремі козачі господарства иноді припадало по 1–2 десятині; малоземелля відчувалося також і в деяких старих станицях Чорноморря (Катеринодарського й Таманського Відділів), де на пайок припадало вже по 3–4 десятині, себ то на душу пересічно ¾–1 дес. Питання про додаткові наділи цим станицям гостро повстало ще перед першою революцією. Як раз для полагодження цього питання й було скликано першу після столітньої перерви Військову Раду 1906 р., на якій на голову було обрано Ф. А. Щербину[1]. На Раді було висунуто пропозицію дати малоземельним станицям додаткові наділи із військового земельного запасу. Запаси військової землі походили з фонду б. Чорноморського Війська, а претендентами на додаткові наділи були головно линейські станиці; представники чорноморських станиць не хотіли давати їм «своєї землі», бажаючи мати певний фонд на будучий приріст населення в своїх станицях. Оден час відносини між чорномор-
- ↑ П. Сулятицький пише, що «Р. 1906 тодішній наказний отаман Михайлів для полагодження земельних справ скликав був, не питаючися уряду, Військову Раду з представників станиць. Рада вирішилі, що їй треба було вирішити, Михайлів одержав нагінку з Петербургу, а станичні громади прикрасили «присутствія» станичних правлінь портретами свого отамана». А далі многозначно додає: «Михайлів не був кубанським козаком». (Ст. 75.). З цього приводу треба зробити маленьку поправку: неправда, що ген. Михайлів скликав Раду, не питаючися уряду, він мав на це дозвіл од самого царя; після цього само собою одпадає твердження про «нагінку з Петербургу» — це теж авторська фантазія. Далі, в деяких станицях було звичаєм вивішувати портрет чергового наказного отамана, отже «прикрашування присутствія» портретом ген. Михайлова властиво ні про що не говорило. Між иншим, про те, що Михайлів скликав Раду 1906 р. не самовільно, авторові було дуже легко довідатися з «першого джерела», себ то у Ф. А. Щербини, щоб не обдаровувати нас такими історичними «фактами» та не робити домислів з приводу нагінок і портретів «усмирителя» Урупського полку.
