цями й лінейцями загострилися на Раді до того, що кожна група мала свої окремі засідання й властиво получилося дві Ради — чорноморська (українська) й лінейська (російська). Але потім було знайдено компромис: чорноморці погодилися дати щось біля 70.000 десятин, але з тим, щоби їм було замісць того виділено певну кількість лісів в нагорній смузі. Це й було переведено в життя.
Вдруге питання про додаткове наділення земельними пайками малоземельних станиць повстало підчас другої революції, коли в м. Армавирі було скликано 6 серпня 1917 р., з іниціятиви члена Військового Правительства лінейця Іваненкова, спеціяльний для того З'їзд представників 69 лінейських станиць. Потім того не раз у Військовій, а далі і в Краєвій Раді представники Лінії гостро виступали з приводу земельної скрути в де-яких їхніх станицях. Нарешті Краєва Рада 7 грудня 1918 р. ухвалила резолюцію, якою визнавалося, що «при розмежуванні станичних юртів було допущено наявні неправильности, які порушували принцип урівняльного серед козаків землекористування та які викликали в багатьох станицях малоземелля, що наближалося иноді аж до безземелля», а тому Законодавчій Раді доручалося в першу чергу опрацювати законопроєкт про внутрішнє земельне влаштування козачого населення.
Опрацьований Кубанським Урядом в 1919 р. законопроєкт передбачав нарізку малоземельним станицям 353.000 дес.
Склавши після цього до купи запроєктовані Урядом прирізки й наділи та припущену нами раніш земельну потребу для неприписних іногородніх, будемо мати загальну потребу в 2,000.000–2,400.000 дес., а саме на «корінних» — 800.000 дес., і на іногородніх од 1,200.000 аж до 1,600.000 десятин.
Передивляючися землевласників наведеної раніш таблиці Статистичного Бюра, бачимо, що з 11 показаних там категорій земель тільки 3 категорії (якщо вилучити поки-що козачі надільні, юртові землі), могли би служити фондом для наділення безземельних і малоземельних, а то саме: по п. 2-му військові землі — 793.515 дес. по п. 3. — казені землі — 516.643 дес., і по п. 5. — приватновласницькі одноособові — 773.894 дес., разом 2,084.052 дес. Отже ніби то це як раз і був той фонд, якого повинно було б вистарчити на задоволення найголовніших земельних потреб ріжних категорій населення «корінного й не-корінного».
Але так воно могло бути лише на папері, і то тому, що природа не утворила Кубань рівненькою, як папір, а наділила її височенними горами, непролазними лісами (лісів числиться 1,200.000 дес.) і непроходимими плавнями. Простори, придатні до рільництва й скотарства, вже раніш були обсажені людністю; вільними залишалися переважно ліси, плавні, гори, куди степовий хлібороб не хотів іти ні за яку ціну, бо йому там прийшлося б довго бідувати, а то й з голоду вмірати. Отже військові запаси й казенні землі як раз і розложені були головним чином в лісах, на горах і плавнях. Нема жадного сумніву, що за яких 30–50 років, коли до гір і лісів будуть прокладені шляхи, вони стануть джерелом величезних багацтв: ліси будуть експлоатуватися не тільки на дрова, може будуть закладені копальні вугілля, заліза, марганцю й ин., висушені плавні стануть, може, нільськими полями. Але з 1,310.000 дес. військової й казенної землі, якщо там є дійсно стільки десятин, могло
