Сторінка:Бич Л. Кубань у кривому дзеркалі. 1927.djvu/61

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

товики, обурені нападом ґен. Денікина на Краєву Раду й повішенням О. Ів. Кулабухова, цілими полками й дівізіями кидали фронт та засівши по станицях, не хотіли й чути про найсуворіщі накази тодішнього Кубанського уряду. Тому й цілі Донські (не кубанські!) полки було посилано на карні експедіції, а кубанських козаків в де-яких станицях Таманського Відділу було немилосердно бито братніми донськими нагаями, не мало було вішано, причому від шибениці не врятовувала навіть «депутатська недоторканість», бо поряд вішано було й членів Краєвої Ради (в станиці Славянській).

Та, здається, вбивства членів Кубанської Ради, як і озброєний напад на Раду в уяві Кубанських урядів Курганського-Безкровного, Сушкова, Іваніса-Сулятицького мислилися в ті часи взагалі вчинками безкарними. Бо, справді, ми ж нічого не чули про те, щоби Кубанським урядом вживалися якісь серьозні заходи в справі покарання дійсних винників вбивства голови Краєвої Ради М. С. Рябовола. Не було притягнено до відповідальности й винників смерти члена Ради й члена Паризької делеґації на Мирову конференцію О. Ів. Кулабухова. Лишилися безкарними насильства над Радою 6. XI. 1919 р., заарештування й висилка за кордон 12 членів ради, як також гвалтовна, з примусу переведена зміна Кубанської конституції. Натомісць знаємо, що коли згодом, убийці й насильники вже не мали великої сили й фактично були в руках Кубанського уряду, з ними складалися нові договори, їм знову підпорядковувалися військові сили й матеріяльні засоби Кубані. Може саме тут, як найбільше й була потрібною «військова хірургія!».

Ну та про це все, як і про инше з періоду 1919–1920 рр., доведеться, може, говорити детальніше иншим разом.

Ще не мало «порад» військового характеру розкидав по своїй «історії» п. Сулятицький аж до того, де і як слід було Кубанському Урядові роздобути зброю й набої. Розуміється, знову таки надзвичайно було просто це зробити; тільки й всього, що треба було звернутися до сусіднього Георгієвська та до Новоросійську. «Звернутися» — це значить піти туди походом і забрати все, що там було, оружною силою. А нарешті, чи там же було щось таке, з-за чого варто було б зачинати цю небезпечну військову експедицію? Та нічогісінько, бо як раз в кінці листопаду 1917 р. до Кубанського Уряду приїздили делеґати від Терських козаків просити набої для війни проти чеченців, в чому Кубанський уряд їм відмовив, порадивши замиритися з чеченцями. Очевидно, що Терцям куди зручніще було би взяти набої у себе, в Ґеорґієвському, як бо вони там були, а не їхати за кілька сот верст до Катеринодару. Що до Новоросійську, то там теж майже нічого не було, а саме це місто було большовицькою базою для походу на Катеринодар; про бідність Новоросійських військових засобів свідчать орґанізатори того невдалого для большовиків походу у своїх спогадах (див. «Пути коммунизма»).

Отже на перший погляд військові поради нашого автора здаються немов би то й розумними, а коли ж підійти до них ближче, то й показується щось зовсім иншого.

***