Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Екстатичний восьмистроф

 Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,
 масний і теплий пил вирує у олійнях.
 Щораз в корявих липах спалахне прокльоном
 душа зелена, гнівна і незаспокійна.

 Черві не піддається буйний струм життєвий,
 з дерев зелені іскри дятлі крешуть.
 Зорі червінцем платить скупо вечір дневі
 за сонце, що його в червоний мох розчеше.

 Червона сажа заходу вкриває липи,
 що круглі, мов решета, сіють сонне сімя
 і струни листя замовкають наглим схлипом
 під вітру дотиком, що тишу шумом вимяв.

 Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,
 коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло
 і сонце вибухає божевільним дзвоном,
 в гучні тарелі хмар вдаряє опяніло.

 Знечевя затихає в навіженім гимні,
 немов макуха, що олією спливає
 і ллються струмені шалені і нестримні
 в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.

 Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,
 рослини моляться, шаліє кожен колір,
 ізсподу у коріння дмуть вітри підземні,
 аж липа, мов клярнет, заграє перша сольо.

 Ось димарі землі, ось куряться дерева
 в зеленім, золотавім і багровім димі.
 В соломі мряки пні, верхівя у прощальній
 завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.

 І сонце заходу і літо й липи мрійні,
 змінливість вічну світу ввечорі і вранці,
 я прославляю невгомонний труд в олійні,
 горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.

11. грудня 1935.

10