Сторінка:Богдан-Ігор Антонич. Зелена Євангелія. (1938).djvu/43

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Хати

Хати, немов гриби червоні,
ростуть під вітром буйновійним.
У черепицю дощ задзвонить.
Моє село, ти ще спокійне?

По давніх війнах, що минули,
в лісах багрових виють лиси.
Ще люди заграв не забули,
знов над селом комета висить.

В ріці дівчата сонце миють,
прийшли над воду вільхи рядом.
Тут орють від століть, тут сіють,
і бунтарів карає влада.

12. квітня 1935.

Поворот

 Вернувся я, де вільхи й риби,
де мята, іви, де квітчасті стіни;
і знов цілую чорні скиби,
припавши перед сонцем на коліна.

 Ой, похилилось надо мною,
як мати понад сином, полумяне.
І знов мене земля напоїть,
мов квіт росою, поцілунком тьмяним.

 І чорні скиби й сині плавні,
на плоті хмари, наче плахти, висять.
Тут я у кучерявім травні
під вільхами і сонцем народився.

23. квітня 1935.

43