Цю сторінку схвалено
Співають на дахах сновиди,
осріблюються краєвиди,
шумлять, мов ліс, в кімнатах стіни
і місяць мертвий, місяць синій
відчиняє п'ять брам ночі
над містом чорним та іскристим.
Тьмяніють ліхтарів вогні
і в шиби стріли б'ють сріблисті —
це стріли зір на вишині.
Зриваються слова з скрипок
в краси одчаю скам'янілих
і знов з портрету, з срібла рям
мальований на полотні
до мене кличе мій двійник.
Як я, шалені пише вірші
і рецитує і співа
і замінившися в музику,
портрет співаючи майне.
Тоді червона пляма крику
уста, мов іскра, перетне.
До мізку, в серце, до думок
вливає ніч, немов бальзам,
солодку краплю божевілля.
Годинник б'є, дві рожі, свічка
і маска — смерти чи кохання?
І завжди ніч і ніч відвічна
і перша й тисячна й остання.
57
