Останні вози запашного сіна з Гаїв або Берегів наповняли ароматом міщанські стодоли і обороги. Заікнчилася возовиця сіна, зближалися жнива. На полях почали біліти високі, мов очерет, лани жита і густої пшениці. З давен-давна було традицією тернопільських міщан ходити перед жнивами з процесією в поля, де на роздоріжжях, біля хрестів і пам’ятників відправляли священики молебні, щоб Господь хоронив збіжжя від тучі і граду та щоб благословив багатим врожаєм.
З увагою і дбайливістю готувалися до жнив міщани, до тієї найважливішої праці в році господаря. Направляли вози, кували коней, купували коси, серпи, граблі та інше сільськогосподарське знаряддя. Дуже часто купували на ярмарку нові драбинясті вози, а то й додаткову пару коней на час жнив і обробки поля. Не зважаючи на те, що міщани точно платили свої дорожні податки, майже всі польові дороги і доріжки були під час польської займанщини в жалюгідному стані. Тому кожного року перед самими жнивами їздили міщани гуртом в поля вирівнювати дороги, направляти містки, засипати ями.
Зближалося свято св. Івана ’’Купала” або, як у нас називали, Івана ’’лопуха”, тому що лопухами і чорнобілем маїли хати, стодоли, ворота, плоти. Святий Іван вирішував початок жнив. Якщо зерно жита і пшениці мало ’’молочко”, було м’яке, то треба було ще з тиждень підождати, але як було вже тверде, то це означало, що жнива можуть починатися. Звичайно у той самий час водили міщани ’’вогульників” (спільників) женців, косарів, показували поля та годилися з ними за 7-ий або за 8-мий сніп.
Зараз після Івана, у найближчу п’ятницю — казали: п’ятниця — добрий початок —- і починалися жнива. Удосвіта, ще поки зорі світ заповідали, виходили женці і косарі з усіх кінців міста на тернопільські поля, від сторони Шляхтинців, Смиковець, Гаїв Великих, по Береги над Серетом. Тоді, здавалося, тихі спокійні поля, на яких лише легенький вітрець гнув ко-
