Сторінка:Богдан Остап'юк. Давній Тернопіль (1984).djvu/104

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

лосся, наче хвилі океану, то в один, то в другий бік, нараз оживали, будилися зі сну. Протяжне: ’’Дай Боже щастя!” або "Боже помагай!” лунало полями. Невідступний товариш трудівника на ріллі, жайворонок, злетівши високо вгору, вже щебетав свою ранню молитву. Сполохані перепелиці перелітали з поля на поле, а збуджений з просоння заєць плигнув з-під межі у сусіднє жито. Почалися жнива. Чути було шум-шарудіння кіс і серпів. Час від часу приставали косарі і брусками гострили коси. На полях з’явилися перші снопи, в’язані руками або “юрком“ (короткий дерев’яний колик, яким тісно скручували перевесла), рядами лежали покоси. Кожний хпішився, щоб якнайбільше нажати чи накосити до часу, коли вийде пекуче сонце... Під вечір, коли сонце ховалося за обрії, женці зносили снопи на середину поля, складали в копи — п’ятнадцятий і накривали ’’шапками”. Перший день жнив добігав до кінця. Пізнім вечором верталися женці та косарі втомлені домів.

Два-три тижні тривали жнива. На полях росли густо копи, наче зорі на небі. Почалося орання стерні, ’підкид”, під озимину. Щодня можна було бачити плугаторів, що орали стерні, залишаючи лише вузькі смуги середини поля, на яких стояли копи. Не раз можна було бачити міщан, які забирали з поля