Фіґаро. Ге, чого ж бракує? Велике крісло для вас добрі стільці для судовиків, дзиґлик для писаря, дві лавки для адвокатів, поміст для добірної публіки і позаду чернь. Я піду відряджу натиральників. (Виходить).
Граф (сам). Цей шахрай мене заклопотав! Сперечаючись, він бере перевагу, притискає, обгортає… Ах, крутій і крутійка! Ви порозумілися, щоб мене одурити… Будьте собі приятелями, коханцями, будьте чим хочте, я згоджуюсь, але, до біса, не чоловіком і жінкою…
Сюзана (задихано). Ваша вельможність… Пробачте, ваша вельможність!
Граф (незадоволено) Що там таке, панно?
Сюзана. Ви гніваєтеся?
Граф. Вам, певно, чогось треба?
Сюзана (боязко). Пані моїй нездужається. Я прибігла попрохати, щоб дали нам флякон з етером; я вам його поверну зараз.
Граф (віддає). Ні, ні, залиште його собі. Він незабаром вам стане в пригоді.
Сюзана. Хіба жінки мого стану мають лихі нерви? Це панська хороба, що її дістають тільки в будуарах.
Граф. Дуже закохана наречена, що втрачає свого молодого…
Сюзана. Заплативши Марселіні тим посагом, що ви мені обіцяли…
