Граф. Що я вам обіцяв?
Сюзана (спустивши очі). Пане, мені здавалось, що я так чула.
Граф. Так, коли ви самі схотіли б мене вислухати.
Сюзана (спустивши очі). А хіба ж не повинність моя слухати його вельможність?
Граф. Чому ж, недобра дівчино, було не сказати мені того раніш?
Сюзана. Хіба колинебудь пізно сказати правду?
Граф. Ти вийдеш смерком у сад?
Сюзана. Чи я ж там не гуляю щовечора?
Граф. Ти поводилась зо мною сьогодні вранці дуже суворо.
Сюзана. Сьогодні вранці? — А паж за кріслом?
Граф. Пдавда твоя, я був забув. Але чому та уперта відмова, коли Базіль з мого доручення?..
Сюзана. Чи то ж треба, щоб ще й Базіль?..
Граф. Вона знову має рацію. Але є такий Фіґаро, котрому, боюся я, ви чи не сказали все!
Сюзана. Ого! Так, я йому кажу все, крім того, про що треба промовчати.
Граф (сміючись). А! Чарівниця! І ти мені обіцяєш? Якщо ти схибиш своє слово… То порозуміймось, серце: не буде зустрічі — не буде посагу, не буде весілля.
Сюзана (реверанс). Але теж не буде весілля — не буде права пана, вельможний пане.
Граф. Де в неї береться тая мова! Далебі, я здурію! Але твоя пані дожидає флякону…
Сюзана (сміючись вертає флякон). Хіба б я могла поговорити з вами без якої зачіпки?
