Брідуазон. Я десь ба-ачив цього хлопця.
Фіґаро. У пані вашої дружини, в Севіль'ї до послуг її, пане раднику.
Брідуазон. В я-акий час?
Фіґаро. Трохи менше, як за рік перед народженням вашого молодшого сина, котрий дуже гарна дитина, пишаюся з того.
Брідуазон. Так, це на-айкращий з усіх. Ка-ажуть, що ти тут баламутиш?
Фіґаро. Пан добрий надто добрі. Це тільки дрібниця.
Брідуазон. Обітниця шлюбу? А, бідний дурнику!
Фіґаро. Добродію…
Брідуазон. Чи він бачив мого секретаря, цей добрий хлопчина?
Фіґаро. Чи не писаря Дубль-Мена?
Брідуазон. Так, бо він їсть з двох ясел[1].
Фіґаро. Їсть! Я ручуся, що він жере. О, так, я бачив його ради екстракту[2], і ради прилоги до екстракту, як це врешті практикується.
Брідуазон. Тре-еба виконувати форми.
Фіґаро. Безперечно, добродію, коли суть процесів належить сторонам, відомо, що форма є власність трибуналів.
Брідуазон. Цей хлопець не такий дурний, як я вважав спочатку. Ну, друже, що ти так багато знаєш, ми подбаємо за твою справу.
Фіґаро. Пане, я покладаюся на вашу справедливість, хоч ви й з нашого судівництва.
Брідуазон. Га?.. Так, я з судівництва. Проте як ти винен і не платиш?..
