що їх знають та не сміють ширити, бо не всяка правда надається до вислову; і такі, що їх хвалять, не даючи їм віри, бо не кожна правда надається до віри; і палкі присягання, погрози матірок, запевнення п'яниць, обіцянки людей на становищі, останнє слово наших торгівців; цьому краю немає. Тільки ж моє кохання до Сюзон є щирозлота правда.
Сюзана. Я люблю твою веселість, бо вона шалена; вона виявляє, що ти щасливий. Поговорім за побачення з графом.
Фіґаро. Або, ліпше, не будемо ніколи про нього говорити; воно мало не відібрало мені Сюзану.
Сюзана. То ти вже не хочеш, щоб воно відбулося?
Фіґаро. Якщо ви мене любите, Сюзон, дайте мені слово чести в цьому. Нехай він помучиться, це йому буде кара.
Сюзана. Мені тяжче було його обіцяти, ніж тепер одмовитись; не буде більш питання про те.
Фіґаро. Твоя щира правда!
Сюзана. Я не така, як ви, вчені! У мене тільки одна.
Фіґаро. І ти мене трошки любитимеш?
Сюзана. Дуже.
Фіґаро. Цього не досить.
Сюзана. Як то?
Фіґаро. В справі кохання, бачиш ти, надто навіть не досить.
Сюзана. Я не розуміюся на цих тонкощах, але я любитиму тільки свого чоловіка.
Фіґаро. Додержуй слова, і ти будеш прекрасним винятком серед звичайних жінок. (Хоче її обняти).
