схочеш любити мене, Фаншеточко, я тобі дам, що схочеш“.
Граф (червоніючи). Я це казав?
Фаншета. Так, ваша вельможність. Замість карати Керюбена, дайте мені його в подружжя і я вас любитиму шалено.
Граф (на бік). Щоб так заворожив паж!
Графиня. Отже, пане, ваша черга! Признання цієї дівчини таке ж щире, як і моє, посвідчує нарешті дві правди: що я тільки не хотячи роблю вам турботи, тимчасом як ви вичерпуєте все, щоб збільшити й оправдати мої.
Антоніо. Ви теж, ваша вельможність? До лиха! Я вам її проманіжу, як покійну її матір, що вмерла… Не зі страху щодо наслідків; але пані знають, що малі дівчата, коли стають дорослими…
Граф (збитий на бік). Є якийсь злий дух, що повертає тут усе проти мене.
Фіґаро. Ваша вельможність, якщо ви задержите наших дівчат, не можна починати ні забави, ні танців.
Граф. Ви хочете танцювати? І не думайте. Після вашого ранішнього падання, що звихнуло вам праву ногу!
Фіґаро (рушає ногою). Ще трохи болить, але то нічого. (До дівчат). Ходім, красуні, ходім.
