Сторінка:Бомарше П'єр. Шалений день або одружіння Фіґаро. (Харків, 1930).djvu/137

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Граф (завертає його). Ви були надто щасливі, що ті грядки були в дуже м'якому ґрунті!

Фіґаро. Дуже щасливий, певно, бо інакше…

Антоніо (повертає його). І він підігнувся, падаючи аж до самого долу.

Фіґаро. Хтось зручніший був би зістався в повітрі! Адже так? (До дівчат). Чи ви йдете, панночки?

Антоніо (повертає його). І в цей саме час малий паж скакав на коні до Севільї?

Фіґаро. Скакав, або їхав ходою!..

Граф (повертає його). А ви мали його патент у кишені!

Фіґаро (трохи здивований). Авжеж; але який допит! (До дівчат). Ходім же, дівчатка!

Антоніо (притягаючи Керюбена за руку). Ось одна, котра хоче сказати, що мій майбутній небіж не що інше, як брехун.

Фіґаро (здивований). Керюбен!.. (На бік). Холера той малий жевжик!

Антоніо. Тепер догадався?

Фіґаро (підшукуючи). Догадався… догадався… Е, що він там співає?

Граф (сухо). Він не співає; він каже, що то він вискочив на левкої.

Фіґаро (роздумуючи). А, коли він каже… то це може бути; я не сперечаюсь про те, чого не знаю.

Граф. Значить, і ви й він?

Фіґаро. А чому ні? Скакоманія заразлива. Гляньте на Панурґову отару[1]: і коли в гніві, то нема людини, що б не схотіла краще ризикнути…

Граф. Як то? Двоє разом?

 
  1. Панурґова отара: Натяк на відомий епізод з Рабеле про отару, що кинулась у море, коли туди кинули барана-ватажка.