Цій соціяльно-ідейній цілості п'єси відповідає надзвичайно широкий діяпазон сатиричних вихваток. Бомарше, можна сказати! не забув жодного поля вияву станової держави і шляхетської станової культури.
Ось, наприклад, про королівську армію:
|
„Будеш добрим салдатом! Засмаглий, лихо вдягнений; велика важка рушниця, праворуч кругом, ліворуч кругом! вперед руш! марш до слави! і не спотикайся в дорозі, хіба що добрий стріл…“ (акт 1, сцена 10). „Чи ми салдати, що вбивають і дають себе вбивати за інтереси, котрі їм невідомі? Що до мене, то я хочу знати, чого я гніваюсь“ (акт 5, сцена 12). |
Ось про королівську адміністрацію:
|
Граф. Маючи характер і розум, ти міг би колись вийти в люди в канцелярії. Фіґаро. Розум, щоб вийти в люди? Вельможний пан сміється з мого розуму. Помірність і плазування — ось що досягає всього (акт 3, сцена 5). |
Ось про королівський суд:
|
Граф. У трибуналі урядова особа забуває себе і бачить тільки закон… Фіґаро. Поблажливий до великих, суворий до маленьких… (акт 3, сцена 5). Граф (сміючись, до пажа). Такий чуткий добродій, — що ви знайшли веселого в недавньому ляпасі? Керюбен (відступає й витягає наполовину шпаду . Я, пане полковнику? Фіґаро (з комічним гнівом). Він його дістав на мою щоку: от як великі пани творять справедливість! |
Не будемо продовжувати цих посилань. Відносини панів і слуг, сексуальна й моральна зіпсутість аристократії, підлість її продажних прибічників (заплямованих в особі Базіля), двірський фаворитизм, лютість цензури, адміністративні репресії проти вільнодумних журналістів — усі ці сатиричні теми зачеплено в окремих репліках і сентенціях з дотепним і нещадним сарказ-
