[509; 20; 373] щодо правомочності притягати ці матеріали для розв’язання поставленого питання. Спроби ж самого П. М. Третьякова поставити це питання на базі дослідження більш давніх матеріалів упиралися в очевидну недостатність останніх.
ДИСКУСІЯ 50-х років
У 50-і роки внаслідок активного розгор¬тання польових досліджень відбувається швидке нагромадження фактичного матеріалу, в тому числі і такого, що стосується I тис. н. е. Було виявлено нові культурні типи, про які раніше ніхто не мав ніякої уяви (пам’ятки типу Луки-Райковецької, Волинцева, Пастирського городища, Пеньківки тощо). На той час теорія акад. М. Я. Марра була вже підважена дискусією 1950 р. і відсутність виробленої загальної уяви щодо характеру етногенічного процесу обумовила теоретичну плутанину і відхід від постановки конкретних питань етногенезу. Очевидно, не випадковим є факт, що після 50-х років ми не знаходимо в нашій літературі праць, присвячених походженню Русі як народу, а в загальноісторичних роботах ця проблема в кращому випадку згадується лише самими загальними словами. Етногенічні роботи П. М. Третьякова, що з’явилися після його книги 1953 р. [493], присвяченій східнослов’янським племенам, в якій відбито досягнення попередньої доби, відзначаються надто загальним підходом до постановки проблеми [500; 512]. Йдеться про походження слов’ян взагалі; ключ для розв’язання проблеми відшукується в епосі бронзи, в сфері культур шнурової кераміки, або в лужицькій, або в тщинецько-комарівській культурі,— в чому не можна не вбачати впливу зарубіжної літератури (зокрема польської), яка базується на старому, індоєвропейському автохтонізмі. Поряд з цим великий внесок в етногенічну проблему становлять наслідки систематичних і широких досліджень археологічних пам’яток Верхньої Наддніпрянщини, нещодавно підсумовані П. М. Третьяковим у великій і грунтовній монографії [514].
Криза етногенічної проблеми стає очевидною від 1955 р., коли було взято під сумнів тезу про слов’янське походження черняхівської культури. М. І. Артамонов, який ще в 1940 р. першим висунув гіпотезу про її приналежність антам [15], в 1956 р. знову-таки першим [у друкованій праці] — виступив з категоричним запереченням цієї тези [14]. Те, що цей виступ мав успіх серед значної групи радянських археологів, почасти пояснюється реакцією на певні перегини щодо «слов’янізації» не слов’янських районів і культур (про що йшлося вище). Але лиха біда — початок. Слідом за черняхівською культурою надходить черга й інших груп археологічних пам’яток, на яких доти базувалася постановка етногенічної проблеми: верхньодніпровських городищ смоленського типу [498; 550; 401], пам'яток Верхнього Поволжя типу Березняків [139; 140, с. 62—81],
