Одна з основних помилок досьогоднішніх студій у галузі слов’янської етногонії полягає в тому, що проблема ставиться, як етногенез слов’ян взагалі, а це означає втрату конкретності поняття. Такого народу — «слов’яни» — не існує в природі; існують (або існували) конкретні слов’янські народи: стародавня Русь, росіяни, українці, білоруси, болгари, поляки, чехи, словаки, морави, серби, хорвати, словінці, македонці, кашуби та ін. Говорити серйозно про виникнення того, що реально не існує і ніколи не існувало, не можна. Тому не може бути і проблеми етногенезу слов’ян, а може і повинна бути проблема етногенезу слов’янських народів — русі, українців, поляків, болгар і т. д., причому процес формування кожного з цих народів міг і повинен був мати своєрідний характер, а може і зовсім різні шляхи розвитку.
В такому разі предметом дослідження будуть дуже конкретні територія і відрізок часу, в рамках яких відбувався процес формування того чи іншого конкретного народу. Наприклад, формування Русі (що є предметом нашого дослідження) відбувалося на території Східної Європи протягом другої половини I тис. н. е. Спускатися при вивченні цього питання в епоху бронзи (як це робить дехто[1]), було б зовсім недоречним.
Іноді дослідники, говорячи про етногенез слов’ян, мають на увазі процес походження того народу, який був носієм пресловутої загальнослов’янської мови. Це — принципово інша постановка питання, яка, однак, аж ніяк не суперечить сказаному вище. Отже, і тут йдеться про формування конкретного народу, який виник у якийсь конкретний період часу і в межах певної території. Але справа ускладнюється тим, що ані перше, ані друге нам поки що невідоме (з приводу цього існують найдивовижніші думки, з яких, зрештою, жодна не має під собою достатніх підстав). Тому ставити це питання можна хіба що в плані принципової можливості, підійти ж до розв’язання його можна буде лише за умови, що і хронологія і територіальні рамки стануть відомі цілком точно і достовірно. Але розраховувати на це, знаючи стан джерел, навряд чи можливо. Отже, доводиться примиритися з тим, що проблема загальнослов’янської мовної спільності так і залишиться назавжди проблемою чисто лінгвістичною і ніколи не перейде в сферу історичних досліджень.
Спробуємо висловитися більш точно: ми зможемо (якщо не тепер, то в майбутньому) з’ясувати більш-менш докладно і достовірно процес формування цілком конкретних етнічних груп, відомих нам на підставі археологічних джерел, як наприклад: племен лужицької культури, племен тщинецької культури, племен комарівської культури і т. д., визначивши
- ↑ М. С. Державін [163] починає процес слов’янського етногенезу навіть від палеоліту. В. В. Мавродін у своїй книзі про походження древньоруської держави [272], в якій значна увага приділяється питанням етногенезу, починає процес слов’янської етногонії від епохи неоліту. П. М. Третьяков [493] починає історію східних слов’ян (маючи на увазі знову таки процес етногенезу) від епохи бронзи і т. д.
