ставі виробів так званого звірячого стилю, або «культура мальованої кераміки», що по суті охоплює чималу кількість досить різних культурних виявів від Центральної Європи до Китаю, об’єднаних лише на підставі орнаментації глиняного посуду). В такому випадку дійсно може виявитися, що одна «культура» буде покривати собою етнічно різні групи населення. Але справа в тому, що такі «культури» реально не існують, а є лише наслідком аналітичної дії дослідників.
В нашому випадку маємо на увазі культури реальні, які існують об’єктивно. Виразом їх є групи пам’яток, спільність яких полягає не тільки в окремих, довільно відібраних деталях, що можуть пояснюватися випадковими моментами (сторонні впливи, роль географічного фактору тощо) або й навіть стадією розвитку, а в усій сукупності ознак. Така спільність може бути лише відображенням спільності всіх сторін суспільного життя, яка становить зміст поняття етнічного явища (народу). Зокрема, це стосується і мови: неможливо уявити собі, щоб люди, які мали цілком подібні форми матеріальної культури (в тому числі і в дрібних деталях), розмовляли різними мовами, не розуміючи один одного.
Отже, коли погодитися, що під археологічною культурою розуміємо реально існуючі єдності, яким повинні відповідати єдності суспільні, то ніякого іншого суспільного еквіваленту, крім народу, тобто єдності етнічної, запропонувати їм не можемо. В цьому разі археологічна культура має таке ж відношення до стародавніх народів, як етнографічні матеріали — до народів сучасних, хоч само собою зрозуміло, археолог часто має у своєму розпорядженні значно бідніший комплекс ознак, ніж етнограф, оскільки не все в повній мірі зберігається у землі.
Отже, етнічний зміст археологічної культури випливає з самого її розуміння та визначення. Ніякої дискусії з цього приводу не може бути за умовами самої задачі, бо під археологічною культурою ми розуміємо такі асоціації археологічних явищ, яким безумовно відповідають певні етнічні єдності. Культура, якій би не відповідала одна, і тільки одна, етнічна єдність людей, не визнається нами за культуру. Отже, проблема переноситься зовсім в іншу площину: головне завдання полягатиме в тому, щоб правильно визначити конкретні культури. Бо коли б виявилося, що певній виділеній нами культурі відповідають кілька різних етнічних груп населення, то звідси випливало б лише те, що культура визначена неправильно, що такої культури не існує.
Археологічний матеріал дає можливість реконструкції досить точно; етнографічної картини минулих епох, і подібно до того, як, скажімо, всередині сучасного українського народу виділяються етнографічні групи, яким відповідають і діалектні особливості української мови і деякі специфічні деталі матеріальної культури,— так і локальні варіанти археологічних культур можуть показати структуру тих етнічних масивів, які були творцем і носієм названих культур.
