6. Одним з найпекучіших, дискусійних питань, зв’язаних з теорією етногенезу, є питання про взаємовідношення мови і археологічної культури та їх етнічної інтерпретації. З приводу цього існують прикрі непорозуміння, причиною яких, мабуть, є неточність термінології та окремих формулювань. Лінгвісти нерідко обвинувачують археологів у претензії реконструювати лінгвістичні процеси на базі археологічного матеріалу, справедливо зауважуючи, що ці матеріали не дають і не можуть дати адекватного відображення мовних явищ. Але ці обвинувачення — боротьба з вітряками; насправді таких претензій ніхто і ніколи не заявляв, і непорозуміння це виникло тільки через неправильну тезу щодо тотожності етногенезу і глоттогенезу.
На превеликий жаль, в уяві багатьох дослідників «етнічне» означає «мовне»; отже, всяка спроба археолога реконструювати етногенічний процес або якусь його конкретну сторону неминуче сприймається як претензія на розв’язання лінгвістичних-проблем. Скажемо ясніше: коли археолог твердить, що носіями археологічної культури А були етнічні предки носіїв культури 5, то для такого дослідника це рівнозначно твердженню, що носії культури А розмовляли мовою носіїв культури Б [195, с. 149—160]. Насправді ж йдеться про зовсім іншу річ: як мова, так і археологічна культура є безпосереднім відображенням етносу, його знаками. Це — різні проекції одного й того ж явища на різні площини. Коли ставиться питання про ототожнення етносу і культури, маємо справу з термінологічною неточністю: ототожнювати можна явища одного порядку, а в даному випадку йдеться про різні категорії, хоча й безпосередньо зв’язані одна з одною.
Висловлюючись образно, різниця між археологічною культурою і етносом та ж сама, як і між відображенням якоїсь речі в дзеркалі і самою цією річчю: ототожнювати їх не можна, але судити про одне на підставі другого цілком закономірно. Таке ж відношення існує між етносом і мовою, так що в цьому аспекті обидва явища є рівноцінними.
Але з точки зору оцінки їх як історичного джерела мова і культура мають істотну різницю. Вона полягає в тому, що археологія дає практично невичерпні можливості поповнення матеріалу, причому незалежно від ступеню віддаленості від сучасної епохи. Натомість реальна джерельна база лінгвістичних студій різко падає зразу ж, як тільки починаємо віддалятися від писемних епох. Єдиний спосіб поповнення матеріалу базується на реконструкції закономірностей мовної еволюції, та хіба що на використанні топонімічних даних, які, однак, становлять великі труднощі щодо їх тлумачення та оцінки, особливо з огляду на їх хронологічну невизначеність.
Другою важливою відмінністю археологічного матеріалу порівняно з мовним є його локальність у просторі і часі. Археологу не доводиться ламати голову, де й коли жили носії тієї чи іншої культури: при наяв-
