— Може від валі? — спитав Шамай. — Може ви на провіди… про господарку нашого валі?
— Ми були у валі в Анґорі, але їдемо до вас не з його наказу. Маємо власну орудку. До Ор-бея справив нас Місах мурза.
— Мурза Місах? Син покійного бея наших сусідів. До нас зайшла чутка, що він поїхав до Адани, щоб морем втекти з царства падишаха. Його стрий і теперішний бей його орди пустився здоганяти його, але Місах таки втік. Всі гадають, що він таки пробрався до Адани й утік на море. Тепер чую, що він в Анґорі.
— Він в Анґорі, під опікою анґорського валі.
— Коли так, то нам уже нічого їхати до Анґори. Місах приятель нашого бея. Він ворог ерзерумського валі і добре знає всі його практики і всі його злочини. Він все те розкаже, мабуть вже й розказав анґорському валі. Незабаром покажеться, чи він справді має в Стамбулі таку силу, про яку в нас говорять… чи скрутить вязи нашому валі…
Татарам вернулась сила настільки, що вони власними силами зайшли до леговища товариства, в якім лишився був один отець Климентій. Всі три казали, що голодні, бо по кількох днях посту дістали замало мяса.
— Я не хотів переладовувати ваших порожних шлунків, щоб не пошкодило, — сказав Сивенький. — Коли ж вам тепер бурчить у череві, то їджте… Але не багато… Щогодини потрохи… Куди ви тепер обернетеся, як прийдете до сил? Не маєте ні коней, ні зброї.
— Вернемось до Асахаду, — відповів Шамай. — Коли в Анґорі Місах-мурза, то нас там
115
