уже не треба. Коні роздобудемо на пасовищі курдів. Може й яку зброю найдемо. Будемо вертатись горами. І вам радимо виминути це гніздо розбійників. Їдьте з нами. Проведемо вас, бо знаємо ці сторони.
— Ми не минаємо ніякої оселі на нашім, шляху, — обізвався отець Климентій, — бо ми трохи путники, трохи звідуни. Шукаємо одного запропащеного товариша. Гадаю, що як з нами Юсуф, не звичайний собі чоловік, але знатний старшина турецького війська, баша з одним хвостом, то нам в царстві падишаха не грозить ніяка небезпека. Курди хіба знають, що султан гостро покарав би своїх підданих, коли б із їх вини з голови його баші впав хочби один волосок.
— В нашім вілаєті бунчук Юсуфа не поможе вам, — відповів Шамай. — Наш валі потайний спільник цього розбійничого кубла, бо курди віддають йому третину всеї добичі. Як вас убють, то не буде кому повідомити про це султана. Як хто вирятується, то валі подбає, щоб його жалоба не дійшла до Стамбулу…
— Що хочеш? — Шамай звернувся да свого товариша Ашіка, що сидів побіч нього і раз-у-раз непомітно штовхав його ліктем у бік.
Ашік відповів йому очима. Показав ними на отця Климентія. Шамай почав старому пильніше приглядатися. По хвилині встав і відійшов на бік. За ним пішов Ашік.
— Ти може думаєш, що той старий подібний до того шпіона? — Шамай запитав шепотом Ашіка.
— Тому я й розбивав ліктем твої ребра, — відповів Ашік. — Я вже довго приглядався йому.
116
