Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Ті чорні очі, той ніс, ті уста. Лиш цей має білу чуприну і білу бороду, а той чорний… бо молодий. Коли старий заговорив, я вже не сумнівався, що то батько шпіона. Голос старого такий, що як він говорить, то я приплющивши очі, неначе чую, що то шпіон говорить.

— Я не зараз помітив це. Але коли ти показав на нього своїм поглядом, мені доразу станув перед очима вязень нашого валі. Твій, тепер і мій, здогад сходиться з тим, що старий сказав, коли я їм радив оминути аул курдів. Він сказав, що вони трохи звідуни і шукають запропащеного. Може то батько шукає сина?

— Гм… На таке виходить. Воно лиш з тим не сходиться, що той старий турок, а шпіон христіянин. Мабуть москаль, або московський шпіон.

— Звідки знаєш, що старий… турок, а молодий справді шпіон?

— Може б про це побалакати з Юсуфом? Вертайся до товариства й попроси пашу до мене. Але так, щоб ніхто не помітив цього.

Ашік відійшов і по хвилині до Шамая приступив Сивенький. Шамай відступив з ним дальше в кущі і сів на землю.

— Сідай, ефенді! — сказав, — бо це, що маю сказати, буде мабуть дуже важне для вас.

Сивенький сів, цікавий, що почує.

— Ви врятували мене й обох моїх товаришів, — промовив Шамай. — Чи ти думаєш, що ніхто з вас не повинен побоюватися, що хтось із нас зробить щось на вашу шкоду?… Що не зрадить вас, хочби ви… хочби ви тяжко провинилися проти самого падишаха?

 

117