як ви були закопані в землю? — спитав Сивенький, коли вернувся до товариства.
— Третього дня був один, — відповів Ашік. — Допевнився, що ми не щезли, кожного з нас копнув ногою і відійшов. Нині знов минає третій день. Хто зна, чи знов хтось не прийде, подивитися, чи ми ще живі.
— Нині ви ще не можете пускатися в дорогу. Мусите відпочити бодай одну добу, щоб вернулась вам сила. Тут небезпечно. Як би прийшла більша сила курдів, то не оборонимо себе й вас. А хочби й оборонили, то не маючи коней, не втечете, заки жмінці відігнаних курдів прийде на поміч цілий аул.
— Перенесемося на інше місце — відповів Шамай, — якого вони не найдуть, хоч це в сусідстві їх аула. Я ці сторони знаю краще як курди, бо вони щолиш торік прийшли сюди. Давніше були тут наші пасовища.
Шамай повів ціле товариство каменистим потоком так, що не лишилося ніякого сліду. Горі потоком йшли добру годину і потіком, так само каменистим, зайшли в яр.
— Тут зовсім безпечно, — промовив Шамай, показуючи широку розколину в стрімкій скалі. — До яру зайдеш тільки цим потіком, яким ми прийшли сюди. В розколині як у хаті, бо пару кроків далі скала, що впала поперек розколони, творить стелю. Входу може оборонити один чоловік, станувши збоку і проколюючи списом чи ножем кожного, хто схотів би всунутися до середини. Як би в ярі засіла облога, то забарикадуємо вхід з яру до розколини і вийдемо непомічені на верх яру. Щоб, обійшовши яр, зайти на те місце, обложники мусі-
120
